Четверг, 21 ноября 2024 р.

Таймасха Гехінська

У ті далекі часи військовий кордон, протяжністю від Чорного моря до Дербента називали "Кавказької лінією". Командувачем військами цього фронту призначили генерал-лейтенанта Галафєєва. У його листі йдеться про те, що 15 квітня 1842 року в Інгушетії, поблизу Великої Яндирки, чеченці прийняли бій з царським військовим загоном на чолі з підполковником Сулимовським. Чеченськими загонами керував Ахверди Магома, який згодом став знаменитим наїбом імама Шаміля.

В його війську знаходилася і Таймасха зі своїм загоном. Загін Сулимовського за допомогою регулярної міліції в тому бою здобув перемогу. Двадцять три чеченці потрапили в полон. Серед них була і Таймасха. Вона потрапила в полон зранена і в несвідомому стані. Відомо, що в тому бою Таймасха була важко поранена в рукопашній сутичці ударом ворожої шаблі в голову. Крім цього вона була поранена двома кулями, ноги кілька разів були проколоті багнетами. У тому, останньому бою, Таймасха Гехінська (майже в несвідомому стані) стояла перед ворогом, готова битися у смертельному двобої, стискаючи рукоять кинджала в одній руці і шашки в іншій. Кажуть, солдати боялися до неї підійти і просто стояли в онімінні перед вкінець знесиленою дівчиною. Під кінець виснажена від втрати крові Таймасха впала без свідомості на закривавлену землю і тільки переконавшись у її безпорадності, противники посміли підійти до неї і забрати її в полон.

Полонених відправили у Владикавказ. Розповідають, що "військовий журнал", який оповідає про кожен бій на Кавказі потрапив до рук Миколи I. У ньому імператор знайшов розповідь про полонення Таймасхи. Це ім'я було йому знайоме, в тому числі і з публікацій у журналі. Імператор віддав наказ військовому міністру привезти до нього Таймасху в національному костюмі, в якому вона воювала. Ні в одному документі не було сказано, що ця жінка боролася, захищаючи свою землю. Про неї писали "Хижачка", "Хижацькі набіги". І ось вперше з вуст царя прозвучали слова: "Вона воювала". Командувач військами на Кавказі, отримав наказ якомога швидше доставити її до царя. Дівчину привезли з Владикавказа до Ставрополя, де до неї приставили козачого урядника Федора Григор'єва. Він повинен був супроводжувати "бунтарку" в Петербург. На станціях доводилося час від часу наймати нових коней. Для цього козакові видали 75 рублів. При урядникові знаходився наказ генерал-лейтенанта Галафєєва про надання допомоги цій жінці, оскільки вона направляється до царя. Григор'єву доручили «охороняти її, строго стежачи, щоб не втекла. З позначеного шляху не звертати. Якщо жінка в дорозі захворіє, супроводжувати її до найближчого госпіталя і стежити за її одужанням».

Після прибуття до Петербурга, государ і його дружина добре зустріли Таймасху. Невідомо, скільки часу вона провела в Петербурзі. Імператриця подарувала їй золотий ланцюг, обсипаний перлами. З казни виділили сто рублів. Існує легенда про те, що коли імператор запитав її: «Якщо я тебе відпущу на свободу, то припиниш війну?». Таймасха дивлячись прямо в його очі, відповіла: - Війну ведеш ти. Ти її і почав. Якщо припиниш війну, то і я припиню опір. Розповідають, що Микола був приголомшений розумом і красою дівчини - полководця.

У жовтні Таймасху привезли в Ставрополь, і, судячи з документів, вона провела там три тижні. Начальник штабу військ Кавказької лінії генерал-майор Траскін пише 4 жовтня 1842 року начальнику лівого флангу генерал-майору Фрейтагу: "Відправлена ​​за бажанням імператора в Петербург, яка воювала більше десяти років проти наших військ чеченська жінка Таймасха Молова перепроваджена в Ставрополь корнетом князем Дюл Алхазовим (кумицьким князем). У надісланому з Петербурга листі не повідомляється, де саме вона повинна утримуватися в полоні. Я відправляю її з Алхазовим у фортецю Грозная. Однак потрібно ретельно вартувати її, щоб не втекла в Чечню. Я відправлю листа вищому начальству, з питаннями, як і де її утримувати, після чого буде ясно, що з нею робити".

З цим листом і приїхав кумицький князь Алхазов у ​​фортецю Грозная, супроводжуючи Таймасху. Дівчина стала жити у фортеці, незважаючи на те, що її рідне село було зовсім неподалік. До рідних її не пускали. 6 березня 1843 року Фрейгат відправляє рапорт генерал-майору Траскіну, в якому ставить його до відома, що батько Таймасхи й інші її родичи живуть поруч, в Гехи: "Цей аул недалеко від фортеці. По-моєму цій жінці краще було б жити тут, але ні одній людині не вдасться змусити її тут залишатися, весь час же її охороняти немає можливості; вона втече, як тільки випаде нагода. На мій погляд, треба подумати над тим, щоб відправити її до батька в Гехи. Крім того, вона з іменитого роду. Цар і цариця проявили велику доброту до цієї жінки і обласкали її. Нам корисніше відправити її додому, ніж тримати тут, у фортеці. Нехай вона розповість людям про царську милість. Утримування її у фортеці вона сприймає за насильство до себе".

Рапорт потрапив в Тифліс до командира Кавказького корпусу, але він не погодився відпустити Таймасху. Отця і весь її аул царська влада тоді не жалувала. Минуло ще трохи часу. З листа, відправленого 10 жовтня 1843 року командувачем Кавказької лінії генерал-лейтенантом Гурко командиру Кавказького корпусу Нейдгардту, ми дізнаємося, що Таймасха все ще живе в фортеці. Приблизно в той же час, начальник лівого флангу Фрейгат направляє в Тифліс прохання Таймасхи. У проханні йдеться про те, що вона бідна людина, і даний дружиною царя ланцюг їй не хотілося б продавати кому попало, а тому вона бажала б повернути його, і отримати вартість з казни. Серед Кавказьких начальників піднявся великий переполох. Нейдгардт написав цареві, що Таймасха звернулася до нього з таким проханням. Імператор наказав: "Подарований царицею золотий ланцюг залишити у Таймасхи. Видати їй з казни 200 рублів. Нехай вона говорить про нашу милість і привертає до нас людей". Через деякий час, Таймасхі дозволили повернутися до батька в Гехи. 24 квітня 1845 року зі штабу Кавказької лінії у фортецю прийшов запит про подальшу долю жінки. Відповідь була така: "Таймасха Молова живе разом з батьком у селі Гехи. Іноді приїжджає до фортеці".